Тарас Григорович Шевченко (Моя доповідь)

Тарас Шевченко — воістину «безсмертний дух» України. Він не вивчав життя рідного народу як спостерігач, а жив його життям, душею, думами, мріями кружляв над Україною («А я дивлюся... і серцем лину В темний садочок на Україну...», «І ніби сам перелечу Хоч на годину на Вкраїну...»).

Він був сином кріпака і став володарем в царстві духа.Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури.Він був самоуком і вказав нові, світлі й вільні шляхи професорам і книжним ученим.Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для Росії зробив більше, ніж десять переможних армій, казав Іван Франко.

У кріпацькому селі Моринці на закріпаченій Черкащині закріпаченої України глухо тяглися дні рабської праці на одного із сотень володарів людських душ. Непоміченою як на той час залишилась подія, про яку було зроблено черговий запис у метричній книзі Богословської церкви села Моринці під рубрикою «У кого кто родился»: «Число рождение – 25(25 лютого, тобто 9 березня за новим стилем). У жителей села Моринец Григория Шевченка и жены его Екатерины родился сын Тарас. Молитвовал и крестил ерей Алексей Базаринский. Число крещение – 28.»

І ніхто тоді не міг подумати, що сталася подія, яка пов’яже Моринці з великим світом, дасть ще одну барву світовому життю. Що народився той, чиє ім’я стане в один ряд із найбільшими поетами людства.

Дев'ятирічним втратив матір, одинадцятирічним — батька. Сирітський хлопчик то до дяка носив воду, то у священика був погоничем, аж поки не став слугою поміщика Павла Енгельгарда. На цей час у дяка він уже навчився грамоти. Тепер у ньому прокинулась жага малювати.

Перед смертю батька, заповідаючи своє майно дітям, він немовби прорік Тарасові особливу долю: «Синові моєму Тарасові з спадщини підле мене нічого не треба. Він не буде людиною абиякою; з його вийде або щось дуже добре, або велике ледащо; про його спадщина по мені або нічого не значитиме, або нічого не поможе».

1831 року Енгельгардт переїхав до Петербурга і забрав з собою юного Тараса. Пан знав про захоплення кріпака і віддав його у підмайстри до художника-декоратора Василя Ширяева. Відчув полегшення хлопець — його фантазія отримала простір. Він не обмежується лише завданнями вчителя, працює самостійно, ходить у Літний сад і з натури змальовує мармурові статуї. Саме там він познайомився із земляком, студентом Академії мистецтв Іваном Сошенком, завдяки якому зблизився з достойними представниками російської інтелігенції.

22 квітня 1838 року в житті Тараса Шевченка завдяки зусиллям К. Брюллова, В. Жуковського, В. Григоровича, О. Венеціанова, Є. Гребінки та інших сталася незабутня подія: його викупили з кріпацтва. В лотерею розіграли спеціально намальований Карлом Брюлловим портрет Жуковського і отримані гроші віддали Енгельгардту як викуп.

Згодом Тарас Шевченко стає студентом Імператорської академії мистецтв і вчиться в класі професора Карла Брюллова. На цей час він уже був автором віршів та поем. Через два роки після викупу із кріпацтва в Санкт-Петербурзі друкується перша збірка віршів Тараса Шевченка «Кобзар».

У травні 1843 року молодий, але вже відомий письменник і художник вирушає на батьківщину після тривалої розлуки з нею і складає альбом офортів «Мальовнича Україна».

Після випуску з академії, Тарас Шевченко 1845 року вдруге приїздить в Україну і влаштовується співробітником Київської археографічної комісії. Малює портрети, створює рукописний збірник віршів та поем «Три літа». 24 грудня він занедужує і наступного дня в домі свого переяславського друга, лікаря Козачковського, в очікуванні смерті пише невмирущий «Заповіт». На щастя, знову підтвердилася стара мудрість про те, що заповіт людину не вбиває, а українська поезія збагатилася ще однією перлиною.

Одужавши, поет довідався, що в Києві діє Кирило-Мефодіївське товариство, очолюване молодим професором М. Костомаровим. З'ясував і те, що мета цієї антикріпосницької, анти- царської організації — повалення самодержавства і об'єднання слов'янських народів у федеративно-парламентську республіку. Шевченко стає активним членом і лідером лівого крила товариства. Коли провокатор Петров видав їх, Шевченко перебував у Полтаві і про арешти, що вже йшли, нічого не знав. Як згадує випускник Київського університету Антон Солтановський, поет, який прямував на весілля Костомарова, в супроводі поміщика Солоніна під'їхав до Дніпра. Річка сильно розлилася — переправи не було, лише великий поштовий човен хилитався біля берега. Квартальний наглядач, який з двома жандармами перебував у човні, відмовився перевезти Шевченка та його товариша. Лише після того, як Солонін пообіцяв їм гарну винагороду, погодився. В човні, як з'ясувалося, чекали саме на Шевченка, і спочатку відмовили тільки тому, що боялися, аби Шевченко не встиг переховати якусь річ чи рукопис. Посеред річки наглядач пред'явив поетові розпорядження і оголосив його заарештованим.

6 квітня в'язня Шевченка відправили до Петербурга. Одне із запитань, яке поставили йому в лихої пам'яті третьому відділі, звучало так: «Якими випадками доведені ви були до такого нахабства, що писали найзухваліші вірші проти государя імператора?»

Відповідь була незабарною: «Будучи ще в Петербурзі, я чув скрізь зухвальства і докори на государя і уряд. Повернувшись в Малоросію, я почув ще більше і гірше... я побачив злидні і жахливе пригнічення селян поміщиками... і все це робилося і робиться іменем государя і уряду...»

28 травня 1847 року Микола І власноручно дописав до вироку Шевченка: «Під найсуворіший нагляд і з забороною писати та малювати».

Поета заслали рядовим солдатом в Оренбурзький окремий корпус, де на нього чекало десятирічне пекло. Лише 5 лютого 1858 року дозволили йому повернутися до Петербурга.

Через два роки колишнього кріпака і солдата Тараса Шевченка, з ослабленим здоров'ям, але незлалшою душею, Імператорська академія мистецтв обрала своїм дійсним членом і за кращі роботи тричі поспіль нагородила срібною медаллю.

1860 року втретє, а за життя поета востаннє вийшов «Кобзар». З приводу цього рецензент газети «Московский вестник» писав: «Появление стихотворений Шевченки нетерпеливо ожидали все, не только земляки его, но и русские, способные понимать истинную поэзию. Теперь вы на каждом шагу встретите людей, приходящих в восторг от г. Шевченки, учащихся даже по-малороссийски затем только, чтобы прочесть его стихотворения».

У рецензії журналу «Отечественные записки» 1860 року мовилося: «Шевченко належить до першокласних поетів слов'янського світу. Його місце поряд з Міцкевичем і Пушкіним». Роком раніше ця думка була практично реалізована лейпцизьким виданням збірки «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки».

В останні роки життя Тарас Григорович справді був оточений глибокою пошаною демократичних кіл Росії та України, де «Кобзар» став однією з найулюбленіших книг. Усвідомлення цього робило Шевченка щасливим, бо немає на світі вищої радості, ніж відчуття причетності до долі народу, до його насущних проблем.

Захоплений творчістю і громадськими справами, як справжній патріот, Шевченко хотів зробити ще більше для своєї батьківщини. Українським малятам він адресує складений ним «Буквар», збирається підготувати підручники з різних дисциплін. Однак нагла смерть перекреслила багато благородних задумів поета. Вранці 10 березня 1861 року він устав, хотів спуститися до майстерні, але спіткнувся на сходах, упав і помер.

Головна книга його життя, на щастя, тоді вже була написана, тріумфальну ходу якої до сердець мільйонів ніщо не могло зупинити.

Тараса Шевченка спочатку поховали в Петербурзі, але незабаром згідно із заповітом перепоховали на батьківщині. 26 квітня вкриту червоною китайкою труну залізницею довезли до Москви, а звідти на конях поштового тракту вирушили до Києва. Біля Дніпра у воза впряглися вбрані в європейські костюми молоді люди. За цією картиною з гірки спостерігав київський генерал-губернатор Васильчиков, який у молодиках упізнав Михайла Старицького - у майбутньому видатного письменника та театрального діяча, Миколу Лисенка - у майбутньому великого національного композитора, Петра Косача — майбутнього батька Лесі Українки, Тадея Рильськог - майбутнього батька Максима Рильського.



Ось власне сама презентація: Скачати презентацію(GoogleDocs)