Г.Г. – головний герой.
Д.В.Г – думки в голос головного
героя, промовляються через фонограму.
С. Чол. – старий чоловік.
Сценка 1(пролог)
Г.Г. стоїть на сцені, «крізь нього»
проходять люди. Люди штовхають його.
Він стоїть на місці з опущеними очима.
Д.В.Г.: «Господи, чому люди такі
прості та без турботливі, невже їм все
рівно до всіх оточуючих? І чому вони
постійно ображають одне одного?»
Сценка2(сім’я)
Всі розходяться, лишається лише
головний герой, і з лівого боку батьки(тато
і мама(«люблять» одне одного)). Г.Г.
підходить до них.
Тато: «Що ти вже сьогодні в ночі
робив, Чому ти такий сумний?., та з тебе
всі будуть реготати коли тебе побачать
дівчата!»(ха-ха)
Мама: «Залиш його(ха-ха), він
нездара, з нього нічого не буде, навіщо
він тобі потрібне?»
Тато: «Так, дійсно! Йдемо краще
у ліжко, а ти зараз швидко збираєшся і
марш у школу! Зрозумів?., а сьогодні
ввечері ми ще йдемо в гості, а ти будеш
сидіти і вчити уроки!»
Мама: «Годі любий(ха-ха), хай воно
збирається».
Тато і мама виходять на право,
Г.Г. – наліво.
Сценка 3(зустріч)
Г.Г., вертається з лівого боку,
іде з сумкою до правого боку, там сідає
на лавку. До нього підходить старий
чоловік.
С.Чол: «Тут вільно?, я присядку з
твого дозволу»
Сідає, дивиться(складає руки)
угору, далі дивиться на нього, ніби
намагається зрозуміти його сумне лице.
С.Чол.: «Бачу ти сьогодні засмучений,
а ти взагалі буваєш у гарному настрої?.....»
ДВГ: «Чому він до мене прийшов,
зараз знову буде мене чимось докоряти»
С.Чол: «Знаю, зараз тобі мабуть
ні до якої розмови, але існують речі,
які постійно будуть тягнути тебе до
низу… Я веду мову про суспільство…»
ДВГ: «Звідки він знає? Що може
знати ця стара людина про життя простого
підлітка як я?»
С.Чол.: «Так-так юначе, я кажу саме
про це скупчення людей. Їм не цікаво що
робиться з іншими, вони намагаються щоб
було добре тільки їм самим.»
ДВГ: «Що він знає про те, в якому
суспільстві я находжусь, краще бути
одним аніж з кимось!»
С.Чол.: «Мені вже час молодий
чоловік, надіюсь ми ще з тобою побачимось»
Старий іде, на право…
ДВГ: «Цікавий старий. Вже без
п’яти хвилин дев’ята, мені потрібно
поспішати до школи.»
Сценка 4(однокласники)
Г.Г. виходить з правого боку
сцени, з сумкою через плече, до нього
підбігають однокласники.
Однк1: «Куди ти вже пішов, на урок,
цікаво, навіщо тобі потрібне навчання»
Однк2: (відкриває сумку дивиться)«Та
наш герой-грамотій носить ще щось у
сумці, тобі книжки мабуть потрібні щоб
захищатись від штурханів»(вдаряє рукою)
Однк1: (дістає з сумки книжки і
зошити) «Українська мова, зошит з
географії, скільки різного непотрібу!»(топче
книжки ногою)
Однк2: «Що будемо робити з цим
дурнем?»
Однк1: «А що ще з цим невдахою
можна зробити, коли він нікому не
потрібен.»
Однк2: «Так, кому він здався,
телепень нещасний!»
Однк1: «Вже час йти на урок, з
дороги телепень!»
Однк2: «з дороги непотріб!»
Сценка 5(вчитель)
Г.Г. стоїть збирає зошити і книжки
в сумку, до нього підходить вчителька.
Вч: «Що ти тут робиш? Бігом на
уроки!.. Ти ще довго будеш тут маятись,
знаєш як ти мені набрид, мені знову
потрібно говорити с твоїми батьками.
Ти учень ходяча проблема!.. На уроки не
ходиш, навчання нульове, що з тобою потім
буде, бігом на урок!»
Пішов ліворуч, вчителька за ним.
Сценка 6(друг)
Г.Г. іду до правого ближнього
кінця сценки, підходячи думки:
ДВГ: «О, це Олег, мій кращий друг,
я ще пам’ятаю як ми разом ходили у
садочок, проводили вихідні в дворі
нашого дому, він класна людина, ми з ним
навіть на розлучились коли пішли у
школу, в різні класи»
Олег:(стоїть з дівчатами, показує
щось на телефоні, дівчата сміються, і
хлопці) «Привіт друже, зараз, почекай
хвилинку…»(бовтається з своїми друзями).
«Слухай, у мене немає часу, я сьогодні
іду на дискотеку, одним словом,
бувай!»(уходить з друзями)
ДВГ: «Вже і кращий друг мені не
друг»
Сценка 7(перед бурею)
Г.Г. сідає на лавку(з права на
сцені), Там вже сидить дід.
С.Чол.: «Сідай юначе, бачу у тебе
настрій не краще у порівнянні з ранком…
я б сказав що ти ще більше засмучений…
Що тебе турбує?»
Г.Г. каже: «Я нікому не потрібен»
С.Чол: «Тааак молодий чоловіче,
ми всі нікому не потрібні, ось я: стара
людина, одинока людина. До мене рідко
навідуються мої 2 сина і донька, навіщо
їм я? Я вже про своїх двох онуків, якщо
вони подзвонять раз на тиждень мені
буде приємно, але водночас і не дуже.
Оскільки це звичайний дзвінок, який
тримає не більше двох хвилин… У таки
роки сенсу жити вже немає. А що на рахунок
тебе, я не знаю твоє життя, можливо і ти
нікому не потрібне, як і я… люди не
замічають таких як нас, у них є інші
розваги, які їх розвеселять, і де вони
весело проведуть час. Що залишається
робити, мабуть тільки існувати… Мені
час друже, вже пізня година».
Сценка 8(кінець)
Г.Г.: «нарешті я дома, батьки ще
не прийшли, треба лягати спати»
(лягає, ворочиться, різко
підривається)
Г.Г.: «Ні! Я не можу терпіти ще
одного дня(ходить зі сторони в сторону),
Я не можу так більше існувати! Для кого
я існую, я нікому не потрібен, для чого
я існую – я ні для чого не потрібен. Я
нікому не потрібен. У батька повинна
бути одна річ, так, колись давно він
працював у міліції, так, де ж воно(виходить
з-за сцени, потім приходить, тримає перед
собою пістолет, тримає його перед собою).
Ось вирішення мого буття, для чого мені
існувати, для кого»
«(Тримає пістолет біля скорні)
А яке було приємне життя, чим далі воно
просувалось – тим огидніше воно ставало,
прийшов кінець. Батьки, однокласники,
вчителі, навіть найкращий друг перестав
на мене звертати увагу, він ненавидить
мене, я нікому не потрібен(заряджає
пістолет, руки трусяться), я нікому не
потрібен(постріл і він падає)»
Г.Г. лежить, лунає статистика:
«За даними Всесвітньої організації
охорони здоров’я, серед населення віком
від 15 до 44 років самогубство є одним з
трьох головних причин смертності.
Кожного року в світі близько мільйона
людей покінчуються життя самогубством,
тобто одна людина на кожні 40 секунд».
Сценка 9(похорони)
По середині сцени стоїть пам’ятник,
грає музика, усі герої п’єси стоять з
правої сторони, і по черзі підходять,
спочатку підходять Мама і Тато.
Тато: «Синку, невже я такий поганий
батько, що мій власний нащадок помирає
раніше за мене, та ще й від власної руки,
за що я це заслужив»
Мама: «Моє єдине дитя, як я згадую
тебе ще зовсім малого, чому я не приділяла
тобі достатньо уваги!»
Батьки відходять на ліву сторону,
підходять 2 однокласники.
Однк1: «Невже це все зробили ми,
мені аж ніяково, чому все так сталось,
аби час повернути назад»
Одкн2: «Так, аби час повернути
назад»
Відходять, підходить вчителька.
Вч.: «Я не вірю своїм очам, невже
ця дитина могла таке зробити з собою,
цього не може бути»
Відходить, підходить друг
Друг: «Мій кращий друг, ми жили
в одному будинку, навіть ходили в один
садочок, а я в останні часи так відносився
до нього, я себе сам не впізнаю»
Люди всі розходяться в різні
сторони.
Сценка 10(епілог)
Підходить Ст.Чол. з квіткою.
Ст. Чол.: «Славний був хлопчина…(кидає
троянду) Люди вбивають одне одного,
усі думають що це він сам себе вбив, ні,
це вбили його вони, ті, хто його оточували».
Іде з сцени.
Комментариев нет:
Отправить комментарий